Головна

Результати 241 - 245 з 245

Я повідомлю вам радісну вість Нашій бібліотеці – сімдесят шість, В різні часи, незалежності роки Йде вона вірним, упевненим кроком. Я вже не вірю нашій аптеці Ліки для мене – в бібліотеці, Тут я знаходжу духовне життя Вірю у краще її майбуття. В небі осіннім кружляє лелека В чистім повітрі лелечин політ, Я поспішаю в бібліотеку Читати Тараса – його «Заповіт». Кошти мізерні вам кидає уряд На диски, книжки,на ремонт і на дещо, Але сильні духом, працюють тут люди, А депутати, язиками лиш плещуть. Бібліотекарі, ми вас шануємо Знаєте чітко обов’язок свій, І читачам від душі посміхаєтесь Всім, при зарплаті такій. Вам би за працю таку фанатичну Поставити пам’ятник треба давно, Тільки я хочу рядком поетичним Вас привітати, отут заодно. Тих,хто прийшов із близька і здалека Навіть і тих, хто не зміг, З Днем привітати, бібліотеки Все керівництво, і в залі усіх
*** Рікою час у вічність десь впадає. Мить фіксувати – то душі потреба. Здобутки тим Всевишній посилає, Хто дивиться в блакить високу неба Жарину творчості роки хай не остудять. Шануйте й бережіть її в наш час. Здобутки Ваші хай вагомі будуть, Хай спонукають знов творити Вас. Щоб пустинь душ нам Слово засівало, Щоб не міліло джерело натхнення, Щоб хисту й досвіду Вам завжди вистачало, Додати світлих фарб у сьогодення. Лиш тих, хто зваживсь двері відчинити У інший вимір поведуть дороги. Хто за життя навчивсь красу любити, Тому воно не марно дане Богом. Здоров’я Вам, завзяття і наснаги. Із влучних слів мереживо красою хай дзвенить. До творчості хай ненаситна спрага Здобутком щедриться й натхненням кожна мить. Мої сиві жалі У полях неозорих блукають. У житейській імлі Перехрестями доль заплелись. Напророчив їм хто Усе те, що піввіку шукають Чи то мрій, чи надій Котрі ще не збулись? Мої сиві жалі На плоди перенесли акценти. Їх осіння пора Ще незвіданим чимось п’янить. Вже поділись кудись Всі юнацькі оті сентименти. Чистий арії тон В сповіданнях натхненно бринить. Мої сиві жалі, Поверніться хутчіше до мене. Вас люблю мов себе. Я у цьому усім вам клянусь. Час летить Наче крила шуліки шалено. Вас з собою візьму, Щоби ви не дістались комусь. Міраж Я так втомивсь, чи так було? На себе зливсь аж щелепи звело, А все ж моливсь здійснилися що б ті мрії. На світ дививсь в безтями безнадії. І снив тобою, хоч іще чужою Непізнанною мною та чомусь близькою. Я плавати учивсь – чи допливу, чи ні. В шторми не зупинявсь, міцнішав день при дні. Загартувавсь в дорозі- дорога не близька. Пливти і далі в змозі, стерно трима рука. Напружив парус вітер, це ж казка – не життя. Цю радість сумнів витер: чи ж буде вороття? Вона вже майже поруч. Сім миль лиш залишилось. Ось зараз час праворуч й побачу те, що снилось. Чому ж все далі й далі мис Доброї Надії? Вітри зухвалі й злі розвіяли всі мрії. До неї серцем лину та розум просить: «Зваж» І твердить що хвилини що то лише міраж. Непередбачена девіація Поэтам свойственно влюбиться В свои мечты и миражи Что видятся а может снятся У яви призрачной межи. И. Годенков Ви у сні з’явились опівночі Принесли ці спогади-жалі Нездійсненне завжди сум пророчить Я у них в полоні цілі дні. Коли сонце променем ласкавим Доторкнеться – думаю це Ви Мені – біль. Йому – лише забава. Себе прошу: «Нерви ти не рви». В небі раннім смужка золотава. Ранок вплів надію у пейзаж Знову ранок сни відносить жваво Я вчуваю в ньому подих Ваш. Птахів віртуозні серенади Нагадали співом подих Ваш. Знову неповторні ці рулади Серце провокують на кураж. Повінь ця негадана й неждана. Це ж куди вона мене несе? Наче сила чарів нездоланна Про Вас думи наповняють все. Прошу Вас: «Залиште мене, пані. Подаруйте спокою хоч мить». Бачив Вас я вперше і в останнє Яка прикрість Вами тільки снить. Споминів вітри іще голосять. Свій вердикт їм виголосить час. Тільки серце знать не хоче «Досить!». В ньому образ Ваш іще не згас. Його я в дощі і сніговії Бережу від заздрісних очей. Із любов’ю, як я тільки вмію Пригортаю ніжно до грудей. *** Коли у істину мов у брудну блудницю Невігласи жбурляють каменюки Доречні й вірні слова провидця: «На вас чекають виродження й муки» Коли свідомість темінь сповиває Мораль Мамоні ладні віднести. Все менш печуть весільні короваї Частіш збивають труни і хрести.
Минає осінь... Пройшло літо, весна. А тебе, наш батьку дорогий, забрала у нас зима. Часто-часто ти навідувався до нас. Подзвониш, бувало, у двері і ховаєшся – граєшся з нами. Ми ж бо не бачимо. Та твоє особливе, неповторне дихання ми здаля впізнавали. Тепер ти навіки заховався в небесній височині. Та Велике серце твоє, добра, весела вдача, золоті руки, які вміли, здається, робити все на світі, щедра й велика душа - не забудуться ніколи. А справам твоїм ліку немає! Минуло вже 35 років, як Я увійшла у сім'ю мого чоловіка Володі. Тоді я ступила на життєву ниву, рясно засіяну несподіванками та випробуваннями. І стали Ми обробляти її разом з дивовижною людиною: великим життєлюбом, мудрим нашим батьком,- Миколою Артемовичем. Так і хочеться сказати: "справжній Микола-Чудотворець". Як він розумів незрячих! Пригадую наше весілля. Напередодні трохи дощило. Батько, приїхавши вперше в село, назбирав усілякого гілляччя і встелив ним дорогу, де ми проходили, щоб я не забруднила свою весільну сукню. А як він умів веселитися: як танцював у нас на весіллі, з усіма моїми сестрами і мамою перетанцював. І прийшла я в сім'ю, де були любов, затишок, тепло. Бракувало лише зору нам з Володею і слуху його батькам. Треба сказати, що Микола Артемович більше 50 років пропрацював у будівництві: брав участь в оздобленні палацу культури "Україна", будував житлові будинки, багато років працював у бібліотеці ім. Вернадского столяром. І от, у 24 роки, я з чоловіком і з трирічною донечкою (теж незрячою) стала господинею затишної квартири, котру для нас випрацював знову ж таки Микола Артемович. Стали Ми потроху обживатись. Куди не глянеш, всюди видно невтомні руки нашого батька - паркет настелив, кахлі вклав, сам зробив усі допоміжні меблі:шафки, полички, знову ж таки без чиєїсь допомоги засклив балкон. Я дуже вдячна за його останню столярну роботу, яку він виконав у 80 років,– робочий столик на коліщатах, – щоб я могла зі своєю роботою пересуватися по всьому помешканню. Ці мозолясті, зашкарублі від роботи руки не цуралися ні городу, ні кухні, ні прання-прасування і завжди були готові прийти на допомогу своїм і нашим друзям, родині. Незліченну кількість разів він супроводжував нас чи в бібліотеку, чи до школи, де вчилася наша доня, чи на вокзал (аеропорт, якщо була така можливість). Бувало, що ми кажемо: "Ми й самі можемо, цього разу не потрібно допомагати", на що тато відповідав: "Не можу, мама сказала". Яким він був люблячим, турботливим і уважним чоловіком! Безмежно цінував і оберігав свою неповторну Мусю – Марію Іванівну. Майже все, що, начебто, мала робити жінка, він виконував сам. До кінця своїх днів Він доглядав дуже хвору дружину. Він був справжнім джентльменом і жодне, навіть найменше свято в родині не обходилося без його квітів і поздоровлень. А з якою радістю вони з мамою готувалися до Нового року - в ці дні в домі завжди мала стояти жива ялинка. Допізна вони її прикрашали і не лише її - вся оселя перетворювалася в щось казкове, святкове. В перші дні Нового року ми всі збиралися у батьків, щоб крім Новорічних привітань скласти поздоровлення і з річницею їхнього весілля. І ми спостерігали за ними, такими милими,люблячими, щасливими! На золоте весілля вони попрохали подарувати їм ікону Божої матері. В останні дні свого земного шляху батько часто повторював, що хотів би відійти в інший світ у вишиваній сорочці. Лише вони - Марія Іванівна та Микола Артемович були завжди з нами в річницю нашого весілля. Якими щасливими були наші батьки, коли їхня онука змогла вступити до Шевченківського університету без жодних хабарів і закінчити його з червоним дипломом! Тоді вони подарували їй білочку-скарбничку, про котру батько ніколи не забував, забігаючи до нас - він завжди поповнював білку кількома монетами. І якою вкрай потрібною вона виявилася перед доньчиним весіллям - скарб зі скарбнички зіслужив свою добру службу. Незважаючи на постійну зайнятість, чи то вдома, чи у нас, Микола Артемович намагався слідкувати за подіями в країні і світі, а найбільшою його пристрастю було активне вболівання за київських динамівців і, якщо була така можливість, він утікав до нас, щоб спокійно подивитися гру улюбленої команди.Під час Помаранчевої революції батько теж бував на Майдані, як умів, спілкувався з Юрієм Луценком та іншими учасниками тих подій і на честь перемоги помаранчевих у нас вдома знову квіти, принесені ним. Так, Микола Артемович був справжнім, неголосним патріотом нашої держави. Одного травневого ранку лелека приніс доньці і нам дорогий подарунок - крихітне дівча і невтомний вже прадідусь щомісяця приходив привітати свою правнучку, хоча тоді вже розміняв дев'ятий десяток і здоров'я було вже зовсім не богатирське. На честь народження Соломійки ми з чоловіком подарували їй золотий ланцюжок, а батько згодом довершив ансамбль таким же хрестиком. Дуже шанували київські батьки мою родину, що живе на Івано-Франківщині - бувало, повертаємося ми з села, а вдома нас чекає дідусь з пательнею смаженої картоплі і своїм кулінарним хітом - квашеною капустою. Його першими питаннями були - як з'їздили, як свати, як поживають мої сестрички. І, головне, чи привезли нові фотографії? Розуміючи, що вже нікуди не поїде, він все одно не переставав жартувати: «Наступного разу я обов’язково їду з вами в село». Господи, Царю небесний! Я так вдячна Тобі, що дав мені можливість пізнати таку людину - другого мого батька! Дякуючи йому, ми знали справжнє щастя, змогли доторкнутися до справжньої краси почуттів. Ще довго ми будемо жити в оточенні речей, створених твоїми руками, та вже ніколи-ніколи ми не пізнаємо неповторного смаку твоєї такої хрумкої, запашної капусти. Яка велика душа у тебе, тату! Одного разу ти прийшов уві сні до своєї доньки і сказав, що не можеш дочекатися переходу у кращий світ любої дружини і що гроші на її поховання ти заздалегідь приготував. Вже відринувши всі турботи житейські, ти все одно пам'ятаєш там про нас, що поки що лишилися тут. Образ твій залишиться світлим-світлим у пам'яті твоїх найближчих і багатьох-багатьох ненайближчих, для котрих ти був і залишаєшся істинним взірцем для наслідування! Вічна пам'ять тобі! Амінь!
Ромвальд Павловський – поет філософського світобачення, тяжіє до коротких лаконічних форм, ніби усвідомлюючи що за нинішніх умов довгі вірші та романи на вісімсот сторінок не приваблюють читача. Мініатюри – його найулюбленіша форма. Він досконало нею оволодів. Через те його вірші філігранно відточені і добре сприймаються навіть на слух. Василь Яр, Член Національної спілки письменників України. РУБАЇ 52 Я в мудрості бачу красу, Всміхаюсь негарному псу. Красунчики хай почекають: Розумним даю ковбасу. 55 Гудуть електричні дроти, Волають голодні роти: -Нам хліба й до хліба не треба! Скажіть як нам душі спасти?! 57 Мрію корисно вік прожити, Лихих — на добрих перевчити. А звіку кровних ворогів Хочу навічно помирити. 87 Ми в чварах вік свій прожили, Вже нагрішили, як могли... Нам в пеклі місць не вистачає: До раю — стежки заросли 111 Не світигь свічка без вогню, Не спалиш без вогню стерню. Без правди істина вмирає, Без правди — не відмить брехню 118 Мабуть в дитинство вже впадаю, Бо сам собі не довіряю. Чим глибше світ наш пізнаю, Тим більш загадок відкриваю 123 Вже давно маю скаргу на наші дзеркала, Бо дзеркала не те віддзеркалювать стали. Був молодшим — вони ще правдиві були: Так як зараз, ніколи мені не брехали. 141 Які чудові яблука я їв колись! Ті яблука небесними здались... Сьогодні відкусив — та смак не той: Змінилась яблуня, чи я змінивсь? 142 Заплакані вікна, зажурені коні. Заклякли дозрілі жита у поклоні. Зненацька холодні дощі налетіли, І літо у осені знову в полоні.. 152 Кохання — свято не завжди, Бо потаємні там ходи. Гора блаженства, — стільки ж смутку. Омана чистої води... 153 Біда як молоді вмирають, Біда як вінчані гуляють: Щасливі в шльондри не підуть, Щасливі рай оберігають. 176 Як ніж на горлянці, як дірка вчовні, Я весь в моїй клятві, а клятва — в мені.Придушена воля, бо слово — закон. Хоч клятви бувають розумні йдурні 217 Чи грізний бик почне ревіти, Чи мавпи зранку гомоніти. Так Бог звелів: підступні люди Тварин не будуть розуміти. ЧОТИРИВІРШ 47 Світ не лусне від злості, Бо стоїть на добрі: Якщо злоба у ложці, То добро — у відрі! 75 Щоб наших цвинтарів земля Лишалась довше цілиною, Дивіться в чарку лиш здаля. Тютюн обходьте — стороною 86 Коли світанок за порогом, Земля проснулась від пітьми, Поговори спочатку з Богом, А потім вже з людьми.
НОВІ НАДХОДЖЕННЯ  КНИГ НА CD-R В БІБЛІОТЕКУ В ТРЕТЬОМУ КВАРТАЛІ 2014 р.     1. Р2 Д 67   Донцова Дарья Бабочка в гипсе [Электронный ресурс]: Роман/ читает М. Лисовец. - К., 2014. - 1 cd-r   2. Р2 Д 67   Донцова Дарья Букет прекрасных дам [Электронный ресурс] Роман/  читаетМ. Иванова. – К, 2014. - 2 cd-r   3. Р2 Д 67   Донцова Дарья Верхом на «Титанике» [Электронный ресурс]:  Роман / читает Е.Хлыстова. - К., 2011. - 1 cd-r   4. Р2 Д 67   Донцова Дарья . Главбух и полцарства в придачу [Электронный ресурс]: Роман /  читает Л. Наумова. - К, 2011. - 1 cd-r   5. Р2 Д 67   Донцова Дарья . За всеми зайцами [Электронный ресурс]:  Роман / читает Т.Телегина. - К., 2011. - 1 cd-r   6. Р2 Д 67   Донцова Дарья . Любимые забавы [Электронный ресурс]:  Роман / читает И.Воробьёва. - С изд.: М.: Эксмо, 2004. - К., 2011. - 1 cd-r   7. Р2 Д 67   Донцова Дарья . Несекретные материалы[Электронный ресурс]:  Роман /  читает И.Чумакова. - К.: ЦСБС, 2011. - 1 cd-r   8. Р2 Д 67   Донцова Дарья . Спят усталые игрушки [Электронный ресурс]:  Роман. - С изд.: М.: Эксмо,2002. -  К, 2011. - 2 cd-r   9. Р2 Д 67   Донцова Дарья . Старуха Кристи отдыхает! [Электронный ресурс]: Роман /читает Л.Панкратова. - К, 2011. - 1 cd-r     10. Р2 Д 67   Донцова Дарья . Чудовище без красавицы [Электронный ресурс]: Роман /  читает М. Иванова. – К, 2011. – 1 cd-r   11. Р2 Д 67   Донцова Дарья . Экстрим на сером волке [Электронный ресурс]:  Роман /  читает Т. Телегина. - К., 2011. - 2 cd-r   12. Р2 Д 67   Донцова Дарья Эта горькая сладкая месть [Электронный ресурс] : Роман / читает И. Ерисанова. - С изд.: М.: Эксмо, 2003. – К, 2011. - 1 cd-r.   13. У2 Р69   Романчук Леся. Не залишай… [Електронний ресурс] Кн.1: Сучасний український роман /читає С. Дмитренко. - К., 2014. - 1 cd-r   14. У2 Р69   Романчук Леся Не залишай мене… [Електронний ресурс] Кн. 2:  Роман /  читає С. Дмитренко. - К, 2014. - 1 cd-r   15. У2 Р69   Романчук Леся. Не залишай мене одну… [Електронний ресурс] Кн.3: /  читає: С.Дмитренко. - К, 2014. - 1 cd-r   16. У2 Р69   Романчук Леся. Не залишай мене одну надовго… [Електронний ресурс] Кн.4:  Роман / читає С. Дмитренко. -  К., 2014. - 1 cd-r   17. У2 Р 69   Романчук Леся. Не залишай мене, надіє [Електронний ресурс] Кн.5: Роман /  читає  С. Дмитренко. - К., 2014. – 1 cd-r   18. У2 Р 69   Романчук Леся. Не залишай мене, віро [Електронний ресурс] Кн. 6: Роман / читає С. Дмитренко. -  К., 2014. - 1 cd-r   19. У2 Р 69   Романчук Леся. Не залишай мене, мудросте [Електронний ресурс] Кн. 7:  Роман /  читає Г. Шумська. - К., 2014. - 1 cd-r   20. У2 Р 69   Романчук Леся. Не залишай мене, любове [Електронний ресурс] Кн. 8: Роман / читає С. Дмитренко. -  К., 2014. - 1 cd-r                              


Сторінка 25 з 25


Powered by AlphaContent 4.0.12 © 2005-2019 - All rights reserved