Головна

«КРАСУ ВІДЧУВАЮ ІНТУЇТИВНО…»

 

Я дивилася на Людмилу і Богдана, не відводячи свого погляду від цієї молодої пари. Вони ж дивилися одне на одного... І тоді в моїй душі промайнуло якесь невловиме хвилювання. Прислухалася до себе. Так, я вловила мить, зачепила ту невидиму нитку, що зв'язує собою серця.

 З ними хочеться говорити ще і ще. Це саме той випадок, коли міцно поєдналися краса душі, краса мислення, краса стосунків... Відкриті у своєму прагненні допомагати іншим людям, ці молоді волиняни виявилися ще й успішними (!) зачинателями в інвалідному русі.

«Стати... незрячим, аби побачити...»

 

 Людмила Фурсова і Богдан Мойса - керівники Волинського обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації інвалідів з вадами зору «Генерація успішної дії». Ця громадська організація інвалідів, якій нещодавно виповнилось 5 років, має 20 осередків, і серед них чи не найактивніші - лучани. Тут ЗО волинян віком до 35 років. Працюють разом понад два роки. Власного офісу не мають, вся організаційна документація зберігається у власних помешканнях. Утім, це не так вже й важливо, адже професійній діяльності людей з вадами зору якнайкраще допомагають комп'ютери, які оснащені звуковими програмами та скайпами.

 Як багато ми говоримо про доступність для інвалідів! І як мало робимо для цього! І хоча для «візочників» ще щось та й робиться, для людей незрячих, як кажуть, руки не доходять. А питання доступності для цієї категорії людей ой як важливі! Так ось, минулого року, саме перед виборами до місцевих органів влади, ці наші волинські активісти запровадили марафон «Зробимо Луцьк доступним!». І запропонували Олександру Івановичу Курилюку, заступнику голови Луцької облдержадміністрації, взяти в ньому активну участь. І той не вагався.

 Поважному чиновнику тісно зав'язали очі... І таким незрячим він мав добратися із будівлі облдержадміністрації до своїх виборців, які разом із журналістами чекали на нього. Треба було перейти через дорогу, не обладнану жодними звуковими сигналами, і по жвавій вулиці добратися до місця призначення. І таке завдання було нелегким, хоча цьому службовцеві і допомагав Іван Заячківський, осереднянський експерт з орієнтування в просторі незрячих людей. До речі, коли переходили дорогу пішохідним переходом, одна із машин не зупинилася, аби пропустити перехожих. Як виявилося пізніше, водій навіть уваги не звернув на людей. Благополучно добравшись до зазначеного місця,

Олександр Курилюк так і сказав: «Спина у мене мокра!..»

 Відтоді ця волинська молодіжна організація незрячих, певне, чи не єдина в Україні, тісно співпрацює з Волинською облдержадміністрацією. Підписано меморандум, де адміністрація, як орган влади, взяла на себе зобов'язання щодо соціальних пільг для людей з інвалідністю. Це стосується стимулювання керівників управлінь праці та соцзахисту щодо створення робочих місць для цієї категорії населення, і, зокрема, в органах державної влади. Підприємці, які створюють робочі місця для людей з інвалідністю, отримують пільги щодо оформлення дозвільної документації, оподаткування тощо. Так спланована креативна акція як ніщо інше вдало посприяла функціонуванню інвалідної організації.

 За безпосередньої участі Богдана та Людмили на Волині успішно реалізована Програма стажування інвалідів згідно із міжнародним Проектом «Об'єднуємо зусилля для зайнятості кожного»! 13 молодих людей з інвалідністю, які мають вищу або професійну освіту, змогли пройти стажування в органах державної влади та місцевого самоврядування, деяких приватних підприємствах, освітніх установах і засобах масової інформації. П'ятеро з них отримали постійну роботу. Схвальним є те, що, наприклад, керівництво автомобільного заводу «Kromberg & Schubert», де у відділі кадрів стажувався і зараз працює інвалід 2-ї групи Сашко Апальковський, попросило направити до них ще кілька таких працелюбних людей. Була зацікавленою у своєму працевлаштуванні й інвалід 3-ї групи Тетяна Чорноброва. Зараз вона - начальник відділу територіального центру з обслуговування населення Ковельської міськради.

 

«Не зовсім бачу обличчя, та вона — найгарніша...»

 

Вони разом вже понад два роки. Харків'янка Людмила Фурсова та волинянин Богдан Мойса (керівник табору) познайомилися під час походу до волинських Шацьких озер, тих же «поліських джунглів» (йшли групою: 15 незрячих людей та 15 волонтерів). П'ять днів вони провели в мокрому лісі: йшли

через суцільну багнюку, через трясовину, і ще тягли за собою лантух з дровами. Обличчя сік дощ, одяг геть промок, але вони йшли. П'ятеро незрячих відчайдухів, і серед них наші герої, йшли пішки навіть тоді, коли нагодилася машина і підвезла тих, кому було важче. Незрячі самі й намети вста-

новлювали, волонтери лише допомагали.

 «Я трішки бачу, - каже мені Богдан, - та рис обличчя розгледіти не можу. Тоді розпізнав свою Люду по голосу... Так, саме її голос підказав мені: це вона! Інтуїтивно відчув усю її красу. І не помилився. А ще в нас стільки спільного в житті».

 Вони обидва за фахом - історики. Люда закінчила Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Богдан - Волинський національний університет імені Лесі Українки, зараз навчається в аспірантурі, досліджує вплив організацій інвалідів на формування державної політики. їхні університетські дипломні роботи мали спільну тему: моральність у стосунках владних структур та людей з інвалідністю.

 «Як це бути незрячим? - на хвильку Люда замислюється. - А я іншого і не уявляю. Я і не знаю, як це по-іншому. Звісно, щось у нас та й не так... А в основному, все як і у всіх».

 ...Вони як і усі. Прагнуть добра, долають численні бар'єри у житті, кохають. Як усі... Та ні! Інтуїтивно відчуваю, що вони кращі за багатьох, бо зуміли не лише знайти себе, зуміли не лише вистояти серед світу суцільних випробувань, та ще й борються за долі інших людей.

 

Ольга Шкрупська,

Київ -Луцьк

Фото автора