Головна ЗМІ про незрячих Як закривають очі на видання для незрячих

Як закривають очі на видання для незрячих

05.09.2012
Оксана Хмельовська, Центр інформації про права людини, для УП.Життя

З 1 вересня незрячі школярі знову вчитимуться за радянськими підручниками, половина яких видана ще 30 років тому. Попри запевнення Дмитра Табачника й обіцянки Міносвіти України, проблема нестачі навчальної літератури шрифтом Брайля цього року знову не вирішена. 

Катастрофічною залишається ситуація із підручниками для вишів, періодикою, книгами для дітей і навіть із художньою літературою. 

З новим навчальним роком – за радянські підручники 

"Коли я навчався у 80-тих роках у школі-інтернаті для незрячих, то школярі були забезпечені брайлівськими підручниками на 90%, – пригадує Віталій Ткачук, голова волинського обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації інвалідів з вадами зору "Генерація успішної дії", – книг було небагато, але вони видавалися".

Сьогодні ж, за результатами моніторингу Оксани Потимко, виконавчого директора Львівського обласного осередку ВГО "Українська спілка інвалідів – УСІ", школи наповнені підручниками на 15-42 % від загальної потреби.

Та підручники радянської закалки з кожним роком рятують все менше: стираються крапки, зношується папір. Учні й досі вчаться за географічними картами, де Україна навіть не позначена як держава, використовуються старі схеми, ноти, таблиці.

Тим часом держава годує обіцянками, але й досі не спромоглася забезпечити підручниками 700 тотально незрячих школярів (!) – саме стільки з 1-го по 11-й класи навчається у 6 спеціальних школах-інтернатах для сліпих дітей (Київ, Харків, Львів, Одеса, Мукачево і Слов’янськ). Також брайлівських навчальних книжок потребують учні 26 шкіл для слабозорих,а також сліпоглухонімі, для яких рельєфно-крапкова книжка – чи не єдиний місток у порозумінні зі світом.

Незважаючи на те, що підручники застарілі, держава дозволяє ними користуватись. Та й деяких педагогів така індульгенція цілком влаштовує, інші залякані. Наприклад, у київській спеціалізованій школі-інтернаті коментувати ситуацію відмовились, бо начебто не мають на це дозволу МОНМС.

Де взяти підручники? Це було найскладнішим питанням і для незрячої другокласниці Ангеліни, яку минулого року батьки віддали у звичайну загальноосвітню школу. Поки що це єдиний випадок в Україні. Оксана Потимко, яка займається реалізацією проекту інклюзивної освіти для дівчинки, її успіхами дуже задоволена.

"Минулого року спецшкола позичила нам підручники для першого класу, позичила й для другого, але їм самим бракує. Ми звертались у Міністерство освіти й науки, у Головне управління освіти й науки, ми підіймали багато установ, які би могли б допомогти з друком брайлівських підручників, – коментує Потимко. – У результаті вирішили, що самі спробуємо друкувати брайлівські книги, принаймні будемо намагатись забезпечити ними Ангеліну. А якщо книжка буде набрана й відформатована, то й для інших дітей знадобиться".

Для цього на базі університету "Львівська політехніка" цього року відкрили ресурсний центр "Інформаційні технології", набрали команду тотально незрячих людей. Принтер, який друкує рельєфні малюнки, і принтер з брайлівським шрифтом українцям допомогли придбати шведські спеціалісти.

У Києві також знайшлись небайдужі, які хотіли б видати за свої кошти підручники для сліпих дітей. Намагаються зробити це офіційним шляхом – через МОНМС, Інститут інноваційних технологій і змісту освіти. За словами меценатів, півроку ці питання вирішуються, але віз і нині там.


Олександр Осадчий, заступник голови Центрального управління Українського товариства сліпих, каже, що в МОНМС з цією проблемою добре знайомі: "Щороку у міністерстві обіцяють усе вирішити, обіцяють зробити замовлення, бо без нього ми не маємо права випускати книжки. Але поки що все закінчується тільки добрими намірами".

Олександр Кінберг, директор Республіканського будинку звукозапису й друку УТоС,єдиного підприємства в Україні, яке може випускати книжки шрифтом Брайля, друкувати підручники готовий.

"У нас є дві спеціальні машини. У принципі, за рік, попри звичайну програму, ми б справились із друком навчальних видань. Але при нормальному фінансуванні. Міністерське видавництво "Освіта" вело з нами переговори з приводу випуску підручників і навіть намагались щось зробити, але фінансування ще не дочекались", – стверджує Кінберг.

Можливо, ситуація виглядала би по-іншому, якби йшлося про значні наклади. Адже на тиражах 100-200 примірників (саме стільки потрібно, аби забезпечити усіх незрячих українських школярів) бізнес не побудуєш.

Пільги при вступі, поблажки у виші... А що потім? 

"Якщо говорити про студентів, то для них навчальної літератури взагалі немає. Коли я навчалась в університеті, а потім в аспірантурі, то мені всі підручники від початку до кінця читали мама й тато. Якщо ви знайдете якусь книжку, то це буде за щастя", – стверджує Оксана Потимко.

У Центральній бібліотеці для сліпих імені Миколи Островського за останні десять років не пригадують, щоб надходили хоч якісь підручники для вишів. Якщо до бібліотеки звертаються студенти, то працівники допомагають: сканують потрібну книжку й розпізнають за допомогою синтезатора мови.

Сергій Васін, голова громадського об'єднання незрячих фахівців "Реаресурс",незрячий із дитинства, також переймається відсутністю навчальної літератури. Саме він минулого року був керівником дослідження рівня інформаційної забезпеченості людей із вадами зору: перелік включав наявність рельєфно-крапкових видань, підручників, книжок для позакласного читання, художніх видань, комп’ютерних програм, спеціального обладнання тощо.

"Ми проанкетували 110 вчителів шкіл для сліпих і слабозорих, 175 дітей із вадами зору і 140 їхніх батьків. Результати – вражаючі: фактично ¾ опитаних оцінили інформаційне забезпечення як украй негативне. Рівень забезпеченості літературою шрифтом Брайля 73% опитаних оцінили як украй задовільне. Трохи краще було з комп’ютерами й інтернет-програмами",  ділиться результатами Васін.

Навіть у найближчих сусідів – Польщі й Росії – абітурієнт із вадами зору повинен пройти ті самі іспити, що й зрячий, вступає на рівних умовах. Головне, держави забезпечують рівень освіти, який дозволяє дитині повноцінно витримати екзамен. У нас же фактично такого рівня немає, натомість надаються пільги при вступі, робляться поблажки під час навчання у виші.

"Сліпі не відчувають конкурентного середовища. У нас немає орієнтації на рівність умов, які диктуються саме інформаційним забезпеченням, зокрема навчальною літературою. Дуже часто, навіть отримуючи дві освіти, незряча дитина не знаходить роботи і замикається у чотирьох стінах", – коментує Васін.

Об’єднавши зусилля кількох активних громадських організацій, які опікуються проблемами незрячих, на основі опитування був складений національний план дій. У МОНМС до нього віднеслись толерантно, але поки що не підписали.

Як поповнюються бібліотеки для незрячих? 

Не вистачає не тільки підручників, а й художньої, науково-популярної літератури. Іронія долі полягає у тому, що люди з вадами зору читають набагато більше, ніж зрячі. Якщо вірити статистиці, український читач у середньому прочитує 12 книжок на рік, а читач Центральної спеціалізованої бібліотеки для сліпих ім. М. Островського – 50 книжок. Найбільше рельєфно-крапкових видань потребує старше покоління, яке не володіє комп’ютерними програмами і не має пристроїв для прослуховування аудіокниг.


"Шрифтом Брайля не перебирають, а беруть, що є, перечитують по кілька разів, особливо класику", – розповідає про вподобання своїх читачів пані Лариса Кагановська,представниця бібліотеки для сліпих.

"Наша бібліотека почала комплектувати літературу шрифтом Брайля з 2006 року, і всі книжки, що є, це дарунки, які я шукаю і прошу подарувати, – розповідає головний бібліотекар Центру для читачів з особливими потребами Херсонської обласної універсальної бібліотеки ім. Олеся Гончара Наталя Мірошниченко. – Так були подаровані кілька книжок, старі номери журналів. Альманах шрифтом Брайля "Компьютерные технологии" зараз надсилає приватна особа з Москви".

До речі, саме усні домовленості й дружні відносини з Російським товариством сліпих рятували певний час Центральну бібліотеку ім. М. Островського: Росія доставляла партії книжок. Зараз постачальниками брайлівської книжки стають самі незрячі читачі, яким знайомі з Росії пересилають літературу.

Близько 10-15 рельєфно-крапкових новинок щороку надходить від Будинку звукозапису, але через несвоєчасне фінансування підприємство не може видати запланованої кількості назв. Минулого року було видано всього 8 книг шрифтом Брайля із запланованих 15. Складно з підбором літератури, адже, перш, ніж перевести звичайну (плоскодруковану) книжку у брайлівський шрифт чи в аудіоформат, її потрібно придбати. А придбання звичайних видань ніхто не фінансує.

"Є такий розподіл, що плоскодруковані книжки ми не маємо права купувати за гроші, виділені державою. Ми щороку нагадуємо про цю проблему УТОСу й вписуємо у статтю витрат, але грошей не дають", – пояснює Юрій Вишняков, директор Центральної бібліотеки для сліпих ім. М. Островського. Із купівлею видань допомагають меценати, але найчастіше ними стають самі незрячі чи їхні рідні, тому й план випуску літератури складається з тих книжок, що вдалося десь знайти.

У принципі, книгозбірні й школи – це єдині місця, де можуть зберігатись брайлівські книжки. По-перше, незряча людина зазвичай не може їх собі дозволити. Наприклад, брайлівський "Кобзар" складається з 8 томів, кожен з яких коштує по 150 гривень. Чи багато знайдеться людей із вадами зору, які куплять "Кобзар" за 1200 гривень? Але якщо й знайдуться, то в них просто не стане місця на книжкових полицях.

"Обсяг 48 сторінок звичайної книжки А5 формату відповідає 140 сторінкам брайлівського шрифту. 2 томи по 400 сторінок – у Брайлі це цілих 20 томів", – рахує Олена Кірієнко, завідувач редакції випуску літератури шрифтом Брайля Будинку звукозапису.

Півроку без зарплати, півроку у дві зміни 

Саме так можна описати діяльність єдиного підприємства, де друкують брайлівські наклади, вже згаданого Будинку звукозапису. У чому причина?

"У грошах нам не відмовляють: півроку триває сама процедура їх отримання. Спочатку ми подаємо документи до Фонду захисту інвалідів, який, у свою чергу, подає їх на регіональну комісію, потім на міжвідомчу. Комісії збираються раз у квартал... Якби у листопаді ми отримували гроші на наступний рік, тоді можна говорити про планування випуску періодики, літератури", – розповідає директор Олександр Кінберг.


Процедура надання грошей завжди була затяжною, та до 2009 року у Будинку звукозапису водились свої обігові кошти, якими й перекривали цих півроку. До цього часу й книжки, і періодика були у списку засобів реабілітації інвалідів, поруч із тростинами, окулярами для сліпих, магнітофонами. Але в 2010 році була скасована постанова 983 КМУ від 1999 року, і книжки перестали "відноситись" до реабілітаційних засобів. Поки півроку вирішували, куди саме віднести видання й аудіокнижки, Будинок звукозапису за обігові кошти випустив продукцію на півмільйона гривень, відправив передплатникам, бібліотекам. Звісно, грошей ніхто не повернув і досі.

Зараз з держбюджету виділяється фінансова допомога на випуск. "Ми не маємо права випустити продукцію, поки не дочекаємось державних коштів. Якщо я куплю сировину раніше, то ніхто не оплатить", – стверджує Кінберг.

Саме тому працівники без заробітної плати сидять удома, очікуючи тієї фінансової допомоги. Минулого року 1 млн 615 тисяч гривень надійшли 23 листопада, тому, щоб надрукувати хоч щось, довелось працювати у дві зміни. Не дивно, що план не був виконаний, а добру частину "допомоги" (близько 400 тис. гривень) довелось повернути в держбюджет.

Працівники, які по півроку сидять удома без зарплати, сподіваються на зміни. "Продовжуємо працювати, бо хочеться, щоб незрячі люди читали, та й вибору влаштуватись на іншу роботу особливо немає", – ділиться Олег Савченко, незрячий редактор брайлівської літератури з 20-літнім стажем.

У Будинку звукозапису, крім Олега Савченка, є ще сліпі редактор і коректор. Ці спеціалісти унікальні, оскільки в Україні редагуванню шрифтом Брайля ніхто не навчає, а люди з нормальним зором часто не побачать того, що відчує незрячий. "Раніше було багато редакторів, які могли показати, навчити нових людей. Якщо від нас підуть цих троє спеціалістів, то брайль ніхто не буде випускати, бо я не зможу їх навчити", – каже Савченко, який сам володіє брайлівською грамотою.

На переведення у брайлівський шрифт, редагування і коректуру однієї книжки, яка у плоскодрукованому вигляді займає 200 сторінок, іде приблизно тиждень. Складніше із виданнями для дітей, підручниками, тому що вони побудовані на картинках. Малюнки, схеми потрібно зняти й додатково описати.

"Ми видавали букварі, читанки – це колосальна робота. Дуже складно, але ніхто цього не розуміє і не хоче зрозуміти", – пояснює специфіку Олександр Савченко. На його думку, тільки розуміння специфіки брайлівського видавничого процесу, нагальна зміна державного регулювання і фінансових схем зможе вирішити ситуацію.

Історії про благодійників. Із щасливим кінцем 

Востаннє незрячі дітки мали змогу прочитати новинку за державні кошти 8 років тому – це була збірка народних казок. З мертвої точки ситуацію із дитячою літературою зрушили ініціативи небайдужих людей.

Історія перша: У 2009 році Всеукраїнська молодіжна громадська організація інвалідів з вадами зору "Генерація успішної дії" самотужки зібрала 17 тисяч гривень на видання 5 томів пригод про Гаррі Поттера.

"Щоб зібрати кошти, ми ходили вертепами колядувати, заходили в державні організації, громадські структури, до приватних підприємств", – згадує ініціатор ідеї і голова громадської організації Віталій Ткачук. Наклад – всього 10 примірників, але якраз вистачило по одному для всіх спеціалізованих шкіл-інтернатів. Натхненна успіхом, наступного року організація зібрала 40 тисяч гривень на брайлівський дисплей, за допомогою якого незряча людина може читати все, що відображається на екрані комп’ютера, брайлівський принтер та ноутбуки.

Історія друга: Минулого року незрячим діткам стали доступні і 5 брайлівських книжок сучасної дитячої прози від видавництва "Грані-Т", яке саме стало спонсором проекту "Доторкнутися до слова".

Кожна книжка вийшла накладом по 200 примірників, які були поширені в 6 школах-інтернатах та 79 спеціалізованих бібліотеках для незрячих. "Восени плануємо здати до друку романтичну трилогію Степана Процюка про Марійку і Костика – для дітей середнього шкільного віку", – ділиться головний редактор видавництва Олена Мовчан.

Три брайлівські новинки цього року увійшли до програми "Українська книга" – єдині шрифтом брайля для дітей, заявлені на державну програму українськими видавцями. "Хтось має про цих дітей думати, опікуватися ними, не залишати їх поза соціумом, – адже це здорові дітки, лише незрячі, – вважає Мовчан. – Краще робити мало, ніж чекати вічно на кращі часи або вмовляти когось із "благодійників", які приймають рішення орієнтуючись на кількість медіа-партнерів та розголос".

Історія третя: Ще донедавна в Україні виходило три періодичні видання для незрячих: газета "Промінь", часопис "Заклик" і дитячий журнал "Школярик". Але 2007 року набула чинності Постанова №70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яку підписав тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович.

Згідно з нею державні гроші можна виділяти на книги, періодику шрифтом Брайля, на аудіокнижки, а вкінці припис: для поповнення бібліотек. Тож, 800-900 постійних передплатників періодичних брайлівських видань лишились ні з чим. Ясно, що в бібліотеку по газету сліпим людям їхати незручно, а якщо вони з іншого населеного пункту, то й поготів. До того ж, через фінансову затримку періодичними видання назвати украй важко, адже вони починають виходити тільки тоді, коли виділяється фінансова допомога.

Фактично єдиним періодичним виданням в Україні є дитячий журнал "Ангелятко шрифтом Брайля", який з початку 2011 року виходить на базі всеукраїнських дитячих журналів "Ангелятко" та "Ангеляткова наука".


"Для друку орендуємо принтери непрофесійного призначення на комерційній основі в одного з благодійних товариств. Маємо близько 200 постійних передплатників, крім того, надсилаємо безкоштовні примірники для закладів, що працюють із незрячими", – ділиться досвідом головний редактор видань Олена Волосевич.

Під час реєстрації журналів "Ангелятка шрифтом Брайля" редакція зіткнулась із багатьма проблемами. По-перше, за реєстрацію Мін’юсті довелось заплатити мито на загальних підставах, хоча потім сказали, що проект як соціально значимий не підлягає оплаті за реєстрацію. Та кошти редакції ніхто не повернув. По-друге, невдалою виявилась співпраця з "Укрпоштою", яка два роки поспіль включає брайлівський журнал до загального каталогу як комерційне видання. Попри це редакція планує і надалі випускати видання для дітей.


Історія четверта Щоб підготувати малюка з вадами зору до читання шрифтом Брайля, за кордоном випускають так звані тактильні книжки, завдяки яким дитина вивчає абетку, геометричні фігури, звірів тощо. Наприклад, у Фінляндії видання для незрячих дошкільнят поставлене на масове виробництво. Ціна одного м’якого примірника – від 300 до 600 євро.

В Україні про такі книжки можна хіба що мріяти, але потреба у них велика. Нещодавно за їхнє виробництво взялись мами незрячих дітей, до них приєднались і студенти кафедри соціальної роботи Херсонського університету.

"Нашому найменшому читачеві було вже п’ять років, і він мав іти до школи. Треба було вже починати знайомити його з літерами, цифрами", – розповідає про ідею тактильних книжок Наталя Мірошниченко, керівник Центру для читачів з особливими потребами Херсонської обласної універсальної бібліотеки ім. Олеся Гончара. Сьогодні розвивальні і навчальні книжки для найменших почали робити й в інших містах, проводяться майстер-класи з їхнього виготовлення. Зокрема цього року у Харкові німецькі волонтери разом із українськими виготовили кілька тактильних книжок.

(Наступною хорошою історію про благодійників може стати Ваша) 

Дещо про замінники Брайля 

З іншого боку, спостерігається тенденція, що молодше покоління Брайлем читає менше й активніше використовує його замінники. На думку Олени Кірієнко, дітей у школах менше привчають до самостійного читання пальцями.

"Якщо незрячі діти не знають брайлівського шрифту, то вони виростають безграмотними", – стверджує Олександр Осадчий. Тож, лише на перший погляд здається, що брайлівські книжки можна повністю замінити аудіокнигами чи електронними програмами. Проте такі "сурогати" допомагають розвиватися і вчитися.


Ситуація із аудікнигами в Україні ліпша. Можливо, тому що ними професійно займаються різні організації, та й аудиторія значно ширша.

Якщо у Будинку звукозапису важливі, перш за все, кількість начитаних годин і відповідно якнайбільша кількість аудіокниг (диктор за одну зміну повинен зробити неможливе – видати від 1 до 3 годин чистого запису), то інші видавництва дбають за якість запису, додають спецефекти й запрошують до читання відомих персон.

Звісно, перші аудіокнижки випускаються невеличкими тиражами, аби поповнити бібліотеки для людей із вадами зору. Другі – переважно для продажу, але людям із вадами зору допомогти не відмовляють.

"Нещодавно передали аудіокниги світової, української класики, сучасної української літератури у 25 регіональних УТоС. Так як ми озвучували переважно твори шкільної програми, то наша продукція є помічною на заняттях у спеціалізованих школах, її купують із власної ініціативи вчителі, – розповідає Таміла Ташева, менеджер Агенції культурних індустрій "Наш формат". – Ми хотіли запровадити проект озвучення всіх шкільних творів на всеукраїнському рівні, але він не знайшов підтримки у відповідному відомстві".

Спеціально для людей із вадами зору випустили шість аудіокниг Єлизавета Олійник і Євгенія Вятчанінова. Дівчата стали ініціаторами благодійного проекту "Аудіокниги для людей із вадами зору", ще будучи студентками Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка.

"Ми хочемо, аби на кожній кафедрі журналістики, філології, літератури, де є радіорубки, студенти також записували книжки. І щоб саме така діяльність підтримувалась викладачами й входила у навчальний план", – ділиться планами Євгенія Вятчанінова. Кажуть, вже обіцяли долучитись студенти Могилянської школи журналістики, Католицького університету, Тернопільської молодіжної організації "Обнова" тощо.

Час від часу бібліотекам і спецшколам дарують аудіокниги приватні благодійники й компанії, але така тенденція, швидше, виняток із прагматичних правил.

Як читають незрячі закордоном 

У багатьох країнах виданнями для незрячих опікується держава, виходять книги не тільки брайлівським шрифтом, а й видання зі збільшеним кеглем (для слабозорих), у США ще з 50-х років минулого століття на таку справу щороку виділяють ґранти.

"Я була дуже здивована, коли побачила завалені кімнати брайлівською літературою і в Швеції, і в Канаді, і в Нідерландах", – ділиться враженнями Оксана Притомко. Усі написи на дверях в адміністративних спорудах обов’язково дублюються Брайлем, рельєфно-крапковий шрифт обов’язковий на упаковках, особливо на фармацевтичних.

(До речі, в Україні два роки тому набув чинності Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про лікарські засоби" щодо маркування лікарських засобів шрифтом Брайля", але до його виконання тільки почали приступати).

Найбільше Оксану Притомко вразила Швеція, яка славиться своїми передовими техрозробками для незрячих: "2009 року, коли я була там, якраз відбувались вибори у парламент. Незрячі шведи отримували документи для голосування – озвучені на диску й продубльовані Брайлем".

Євгенію Вятчанінову у Швеції вразила кількість назв, яку щороку видають: "Там щороку з`являється 6500 аудіокниг та 1500 книг, а щомісяця виходить 80 періодичних видань крапково-рельєфним шрифтом. Водночас наукові дослідження, які відбувалися у скандинавській країні, зумовили створення програвача нового покоління для незрячих формату daisy". До речі, зараз цей формат – найпопулярніший у багатьох країнах – він дозволяє людям із вадами зору створювати закладки, підкреслювати найважливіше.

У поляків, німців, французів розроблені чудові синтезатори мови (програми, які озвучують тексти). Поляки навіть розробили програму для зчитування румунам. Українські синтезатори мови ріжуть слух, тому й не дивно, що більшість незрячих користуються російськими аналогами.

У Німеччині спеціально для незрячих щороку випускають 1200 аудіокниг. Там поширені так звані аудіобібліотеки, де також здійснюється запис. В одній такій книгозбірні можуть бути облаштовані десятки студій для дикторів.

Далеко ходити не треба – у сусідній Росії діють два потужні видавництва брайлівської літератури, людей із вадами зору цього року забезпечили брайлівськими бюлетенями, і 10 років поспіль проходить конкурс на найкращі книжки для незрячих у кількох номінаціях. Нашим книгам поки що конкурувати ні з чим.