Головна

Мої університети почалися в школі для слабозорих

Незрячий викладач не потребує асистента і працює нарівні зі здоровими

 

ВРІЗ:

Ми не часто замислюємося над тим, що доступні нам речі і послуги інколи так важко або й неможливо отримати людям з вадами зору. Здобути вищу освіту, закінчити аспірантуру, працювати нарівні зі здоровими… Все це Ганні Серпутько — викладачеві з надзвичайно приязною усмішкою і, на жаль, майже незрячій — здається не вартувало жодних зусиль. У розмові з Ганною Петрівною мені пригадався вислів: «Хто бажає — шукає можливості, хто не бажає — причини». І сьогодні доцентові кафедри тифлопедагогіки Інституту корекційної педагогіки та психології Національного педуніверситету імені Михайла Драгоманова вже є чим пишатися. Адже для когось фізична вада, може, й причина, а декого це не спиняє ні на мить!

ТЕКСТ:

Ганна Серпутько закінчила Інститут української філології НПУ імені М.П. Драгоманова, працювала літредактором, а після захисту дисертації прийшла на кафедру тифлопедагогіки Інституту корекційної педагогіки та психології. «Дуже вдячна директорові Інституту Віктору Синьову та завідувачеві кафедри Євгенії Синьовій за те, що повірили в мене і дали шанс, — розказує молодий викладач. — Хоча працюю вже чотири роки, а й досі не звикла до звертання «Ганна Петрівна». Однак це було потім, а спочатку…

Зору збереглося три-чотири відсотки 

Ганнуся народилася глибоконедоношеною. У 4,5 місяці дівчинці поставили діагноз : ретинопатія недоношених. Це ураження сітківки, причиною якого є те, що недоношені дітки перебувають у кювезах — в умовах, відмінних від материнського лона. А штучне освітлення й кисень негативно впливають на сітківку ока. Раніше цей діагноз був рідкісним, а тепер лікарі навчилися виходжувати чотири - п’ятимісячних глибоконедоношених дітей. Чим раніше народжується малюк — тим вища вірогідність ураження сітківки.

— Сьогодні заходиш у школу для незрячих, а там більшість сліпих діток з діагнозом «ретинопатія недоношених». Нині в Охматдиті є ретинокамери, де створено всі умови, щоб зберегти сітківку ока. Уже проводять операції, які можуть урятувати зір, але треба встигнути зробити їх до місяця. Для мене було вже запізно, — говорить Ганна.

На правому оці в неї залишилось світловідчуття, а на лівому — близько трьох-чотирьох відсотків зору. Тому навчання дівчина здобувала в школі-інтернаті для сліпих дітей № 5 ім. Я.П. Батюка. Але тоді там не було повної середньої освіти. Постав вибір: закінчувати 11 класів у Львові або Харкові.

— Я хворіла, і батьки не відпустили мене так далеко. Тому вирішила піти в школу-інтернат № 4 для дітей з ослабленим зором. Якщо чесно, не дуже хотіли мене брати. Там діти пишуть звичайно, а я одна вибивала крапочки шрифтом Брайля. Тож мої університети почалися ще в школі. І ті умови, в які я потрапила в університеті, уже були мені звичні. Я і лекції писала шрифтом Брайля, друзі й мама допомагали готуватися до іспитів. 

Інтернет — не тільки для незрячих…

Ганна Петрівна також працює редактором і друкується в науково-практичному журналі «Теорія і практика тифлопедагогіки» Асоціації тифлопедагогів України. Оскільки добре ознайомлена з такою роботою, я не одразу зрозуміла, як незрячий редактор може поправити текст.

— Дуже просто, — розповідає Ганна Петрівна, — я слухаю текст і редагую. Адже є спеціальні програми — синтезатори мови, які дають змогу прослуховувати електронні документи. Крім того, вже навіть створено брайлівські дисплеї: текст з екрана монітора виводиться на спеціальний рядочок шрифтом Брайля і людина сама може читати. Інколи треба поправити надрукований текст або написаний від руки — тоді мама читає, а я правлю. Мама мені взагалі дуже багато в навчанні допомагала. Читала книжки, в бібліотеку разом ходили.

Для незрячих у Києві працює Центральна спеціалізована бібліотека для сліпих імені Миколи  Островського. Там є і брайлівська, і озвучена література. Та й інтернет через адаптивні програми тепер доступний для незрячих людей. Хоча не тільки для незрячих…

— Нині все через інтернет скачують, — жаліється Ганна Петрівна. — Ми тільки сміємося, коли щороку студенти першого курсу приносять по 10 однакових рефератів. Але знань таке скачування дає небагато.

Українська — це саме воно

В педуніверситеті сьогодні навчається близько 35 студентів із вадами зору, більшість із них — в Інституті корекційної педагогіки та психології. На кафедрі тифлопедагогіки також працює викладач, який втратив зір через наслідки Чорнобильської катастрофи, — Юрій Войтюк. Йому допомагає асистент, а Ганна поки що справляється сама.

— Я не нахабнію — асистента не прошу, — сміється вона. — Єдине, що важко, — журнали заповнювати. Багато у нас зайвої писанини… А взагалі я — добрий викладач, студентів не тероризую. Якщо в людини знання є — їх видно.

Ганна веде курси, пов’язані з основною спеціальністю: риторика, культура мовлення корекційного педагога, культура та техніка мовлення, спеціальна методика мови — особливості викладання української мови в школах для дітей з порушеннями зору. Хоча філологічну стежину вона обрала не одразу — в сім’ї українською не розмовляли. А коли пішла до школи — навчання було тільки державною мовою і з’ясувалося, що це саме воно! Тепер Ганна Петрівна не тільки викладає й редагує чужі твори, а й пише власні. Її вірші друкували у журналі «Школяр», що випускається для незрячих дітей і молоді шрифтом Брайля. Ганна також є дипломантом Харківського конкурсу-огляду для людей з фізичними вадами «Маленький Парнас». Але вірші — то так, відхрещується вона, для себе:

— Не можу сказати, що мені взагалі не подобаються власні вірші, для чогось же я їх пишу (в основному восени)… Просто я обожнюю поезію Ліни Костенко. До її енергетичної поезії мої рядки ще не дотягують, але якщо хочете:

 

Скотилось сонце на долоні,

А пінні хвилі — на пісок,

У неосяжному полоні

моїх думок.

Лишаю літо за плечима,

Мов неоцінений тягар,

Вдивляюсь сірими очима

своїх примар.

Вплітаю золото у коси

з уламків мрій,

А календар фіксує осінь

моїх надій…

 

 

Технології на заваді інклюзії

Сьогодні в освітянських чиновників у моді вираз «інклюзивна освіта». А що це означає для людини, яка стала таким незвичайним прикладом інклюзивної освіти? Хоч і навчалася в школі для слабозорих, але все одно для незрячої дитини — це майже звичайна школа. Чи можлива інклюзія сліпих до слабозорих сьогодні? А може для них підійде і звичайна школа?

— Це абсолютно можливо, — впевнена Ганна Серпутько. — Для слабозорих навчатися в звичайній школі, звісно, буде легше. Для сліпих діток — потрібен асистент учителя, тифлопедагог. Може, краще було б не з першого класу починати, а після одержання певної бази — із середніх і старших класів. Взагалі, інклюзія має і «за», і «проти». Чого її почали вводити? Одна із причин, щоб діти ближчими до батьків були. Адже, навчаючись в інтернатах, вони місяцями вдома не бувають. А з іншого боку, можливо, за нашого технічного прогресу її зарано вводити. От пандуси почали встановлювати, а не під тим кутом! Озвучені світлофори не всюди є. Ми їх і помічаємо тому, що вони дуже рідко трапляються. А за кордоном світлофори абсолютно всі такі.

Багато проблем сьогодні в молоді з вадами зору і з навчанням, і з роботою. Але, мабуть, найголовніша з них — спілкування і творча реалізація, вважає Ганна Серпутько. Сама вона вже три роки щаслива у шлюбі. Її чоловік також має проблеми із зором. Юрист за освітою Геннадій Євсев’єв займається, зокрема, громадською діяльністю — очолює всеукраїнську молодіжну громадську організацію «Генерація успішної дії». Незряча молодь має можливість збиратися і на вечори за чашкою чаю, і влаштовувати літні табори, туристичні походи, брати участь в освітньо-реабілітаційних, правозахисних програмах і проектах. А головне — незрячі можуть відчути себе потрібними, активними і творчими людьми…

ВРІЗКИ:

Коментар фахівця 

Ретинопатія новонароджених — одна з основних причин дитячої сліпоти

Завідувач Українського медичного центру дитячої офтальмології та мікрохірургії ока Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» Юрій Барінов пояснив, що ретинопатія новонароджених — це відшарування сітківки ока, що може початися в недоношених діток. Звісно, ідеальний варіант: недоношена дитина народжується в неонатальному центрі — відділенні інтенсивної терапії для новонароджених, де для неї є всі умови: затемнені кювези (спеціальний бокс для недоношених), регулюється подача кисню тощо. А коли малюк народжується у звичайному пологовому будинку — його треба швидко переводити до неонатологічного центру, вже незважаючи на негативну дію світла чи кисню на сітківку ока за цей час. Ідеальний варіант — не завжди можливий, тому ретинопатія новонароджених і досі лишається однією з основних причин дитячої сліпоти.

Сьогодні офтальмологічним оглядом охоплено майже 100 відсотків недоношених новонароджених, говорить Юрій Вікторович. Але ретинопатія — хвороба підступна. Наприклад, малюк народився на 26-му тижні, а сітківка починає активно відшаровуватися на 40-му — тоді, коли дитина мала б народитися. А саме в цей час її виписують з лікарні. Тому батькам недоношених малюків у жодному разі не можна ігнорувати рекомендації відвідати офтальмолога! Адже на перших двох стадіях ретинопатія — зворотний процес. Починаючи з третьої, уже потрібне оперативне втручання. Якщо його не провести — дитина осліпне.

Мовою цифр

  • У світі проживає 285 мільйонів людей з вадами зору, з них 39 мільйонів — незрячі.
  • У 75 відсотках випадків втраті зору можна запобігти.
  • В Україні сьогодні проживає 10 тисяч дітей — інвалідів по зору, 1000 з них — сліпі, 30 відсотків — через ретинопатію новонароджених.
  • Щороку в Україні народжується 20 тисяч недоношених діток, чотири — п’ять тисяч з яких — з масою менше 2,5 кг, а 1200 — менше 2 кг.
  • Щороку в Україні діагноз «ретинопатія новонароджених»  встановлюють 300 малюкам.

 Моя стаття розміщена у № 63-64 (1234) від 22 серпня 2011 року в газеті «Освіта України»

Олена СОЛОДОВНІК, «Освіта України»

 

 

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити