Головна

Знання наосліп

 

Люди з вадами зору читають більше, ніж зрячі. Попри те, що в Україні майже не виходять книжки шрифтом Брайля, ситуацію рятують ініціативи небайдужих

Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День» № 219 (3620) четвер 1 грудня

 

«За статистикою український читач у середньому прочитує 12—14 книжок на рік, а читач нашої бібліотеки — 50—52 книжки», — розповідає директор Центральної бібліотеки для сліпих імені Миколи Островського Юрій Миколайович ВИШНЯКОВ. Правда, додає він, останнім часом кількість читачів і прочитаних книг активно зменшується, адже вже кілька років фонди спеціалізованих бібліотек для людей з вадами зору майже не поповнюються новими виданнями. Єдине, що рятує ситуацію, — приватні ініціативи, спонсори та меценати. Але і в цьому випадку — це разові, нерегулярні акції, а не сформована тенденція.

Центральна бібліотека для сліпих ім. М. Островського має чотириповерхове приміщення на Печерському узвозі, 5. Тут є читальна зала, комп’ютерний клас, бібліотечні фонди: близько 81 тисячі книг рельєфно-крапковим шрифтом та майже 82 тисячі аудіокниг, з яких лише приблизно три тисячі — на дисках. Усі інші — на касетах і на спеціальних рулонах, якими сьогодні вже не користуються, а тому їх поступово списують.

Проте найперше, на що звертаєш увагу, потрапивши сюди, — це холод, що панує в бібліотеці. «Коштів на опалення не вистачає. Ми написали листа міському голові Олександру Попову, щоб бібліотеку визнали бюджетною організацією і надали відповідні пільги», — пояснює Юрій Миколайович. Поки ж коштів вистачає лише на оплату комунальних послуг, охорону та заробітну плату працівникам. У цій ситуації про фінансування книговидання для людей з вадами зору говорити не доводиться.

За радянських часів держава не опікувалася книговиданням для незрячих та людей зі слабким зором. Це питання перебувало у компетенції Українського товариства сліпих (УТОС). Тоді ця організація мала непогані прибутки за рахунок 72 навчально-виробничих підприємств. Цих грошей вистачало на утримання по всій Україні 79 бібліотек для незрячих (які, до речі, існують й дотепер), реабілітаційних центрів, медичних пунктів, гуртожитків, редакції журналу, санаторію в Євпаторії та бази відпочинку в Боярці та Львівської капели сліпих бандуристів «Карпати». «За радянських часів було держзамовлення на товари широкого вжитку, що їх випускали підприємства сліпих — шпильки, розетки, булавки тощо. Сьогодні ж, за умов ринкової економіки, підприємства сліпих є неконкурентоспроможними, адже інші подібні підприємства вже автоматизовані, а значить — можуть запропонувати дешевшу продукцію», — пояснює Юрій Вишняков.

На початку 1990-х років питання фінансової підтримки інфраструктури для людей з вадами зору взяла на себе держава. Тоді виділених із держбюджету коштів вистачало на 12— 14 назв книжок шрифтом Брайля на рік, сьогодні немає і цього. Київський Республіканський будинок звукозапису та друку УТОС та Харківська друкарня №27, що при видавництві «Освіта», які друкували основний масив літератури шрифтом Брайля, вже кілька років не функціонують через брак коштів. Юрій Вишняков розповідає, що в часи, коли підприємства УТОС ефективно працювали, за рік виходило до 190 назв аудіокниг і близько 15 назв книжок шрифтом Брайля. В 2006 році ситуацію ускладнила і постанова тодішнього прем’єр-міністра України Віктора Януковича «Про затвердження Порядку забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації формування відповідного державного замовлення, переліку таких засобів». До цього переліку увійшли диктофони, мобільні телефони, годинники, тощо, а от книги чомусь не потрапили взагалі.

МАЙБУТНЄ — ЗА ПРИВАТНИМИ ІНІЦІАТИВАМИ

«Поповнення фондів іде виключно за рахунок наших читачів та благодійників», — пояснює Юрій Вишняков. За його словами, у фонди надходять переважно аудіокниги, адже видання книг шрифтом Брайля сьогодні в Україні є справою складною і витратною. «Цього року ми отримали 370 дисків у подарунок від депутата ВР України Юрія Полунєєва, близько 25 дисків із творами зі шкільної програми — від компанії «Київстар», компанія «Транслінк» придбала для нас аудіодиски і плоскодруковані (так незрячі люди називають звичайні книги) видання для озвучки, а молодіжна організація «Генерація успішної дії» надрукувала десять примірників книг про Гаррі Поттера, один з яких отримали і ми», — розповідає «Дню» Юрій Миколайович. Також аудіокниги в дарунок бібліотеці приносять самі читачі та працівники книгозбірні.

Кілька десятків років тому Юрій Миколайович сам втратив зір, але любов до читання зберіг. Удома в нього регулярно з’являються новинки, які він купує разом із дружиною. Директор розповідає, що книги на озвучку приносить з дому, адже вже років десять держава не виділяє гроші на закупівлю звичайних книг, які потім озвучують. «З нового озвучили Василя Шкляра «Чорний Ворон», Володимира Лиса «Століття Якова», звичайно ж, і «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко в нас є, і книги Василя Кожелянка, Андрія Кокотюхи, Ірен Роздобудько, Любка Дереша... Зараз віддали на озвучку шостий і сьомий томи «Гаррі Поттера», чекає своєї черги книга Сашка Ушкалова...» — перераховує пан Вишняков.

Протягом двох останніх років у фонди бібліотеки надійшли і аудіокниги, видані в рамках проекту двох студенток Інституту журналістики Національного університету ім. Тараса Шевченка Єлизавети Олійник і Євгенії Вятчанінової, під назвою «Аудіокниги для людей з вадами зору». Кілька років тому саме проект дівчат переміг в університетському конкурсі «Ініціатива року», і відтоді було видано п’ять аудіодисків. «Перший диск ми випустили в червні 2009 року. Це була збірка поезії Богдана-Ігоря Антонича, а вже в квітні 2010-го світ побачив диск «Український футуризм», до якого увійшли 36 віршів поетів-бунтарів, у тому числі Костя Буревія, Михайла Семенка та інших», — розповідає одна з ініціаторок проекту Єлизавета ОЛІЙНИК. Третій диск — із поезією німецькомовного єврейського поета, народженого в Україні, Пауля Целана — дівчата видали до 90-річчя з дня його народження — у листопаді минулого року. А вже цього літа вийшла аудіоверсія роману Сергія Жадана «Ворошиловград», який озвучив сам автор. Це майже 17 годин запису. «Якщо в когось є якісь ідеї, пропозиції — робімо, бо в нашій країні все залежить тільки від нас. Якщо ми маємо бажання щось робити — ми можемо це робити, бо за нас, на жаль чи на щастя, в цій країні ніхто нічого не зробить», — сказав на презентації аудіокниги С.Жадан.

Наразі дівчата працюють над диском «Розстріляне Відродження», який, скоріше за все, стане останнім у рамках цього студентського проекту, адже вони вже закінчили своє навчання. Втім, Єлизавета Олійник і Євгенія Вятчанінова закликають небайдужих підхопити ініціативу і продовжити хорошу справу.

СУЧАСНІЙ ДИТИНІ — СУЧАСНУ ЛІТЕРАТУРУ

Якщо час від часу до спеціалізованих бібліотек потрапляють нові аудіо книги, то із книгами шрифтом Брайля ситуація інакша — їх видають вкрай рідко і невеликими тиражами. Цього року діти з вадами зору вперше за вісім (!) років отримали п’ять нових художніх книг рельєфно-крапковим шрифтом у рамках благодійного проекту видавництва «Грані-Т» «Доторкнутися до слова». Це твори сучасних українських письменників — Лесі Ворониної, Івана Андрусяка, Олеся Ільченка, Сергія Пантюка та інших, які видавництво безкоштовно надіслало у спеціалізовані навчальні заклади по всій Україні.

«Проблема нестачі книг для людей з вадами зору — це, на жаль, не новина, яку раптом дізнаються одного дня. Вона глибока і хронічна. Для цих людей не просто видають замало сучасних, цікавих, адекватних сьогоденню книг, — їх узагалі не видають!» — говорить головний редактор видавництва «Грані-Т» Олена МОВЧАН. За її словами, сучасна українська література для дітей дуже активно розвивається і вкрай важливо, щоби діти з вадами зору мали можливість читати саме сучасні книжки. «Минуле треба знати і поважати, однак лише сучасні книги показують дитині сучасний світ або ж осмислюють його в тих категоріях, у яких мислить сама дитина. У цьому сенсі дуже важливо, щоб серед героїв книжок дитина знаходила себе і своїх ровесників, які користуються тими ж благами цивілізації (комп’ютер, мобільний зв’язок тощо), що і вона, вирішують такі ж сучасні проблеми, які актуальні й для неї. Зрештою, і вічні цінності кожне покоління мусить інтерпретувати по-своєму», — пояснює Олена Мовчан.

РАДЯНСЬКИЙ СПАДОК І ОСВІТА

«У нас в Україні є п’ять шкіл-інтернатів для сліпих дітей — в Одесі, Києві, Львові, Харкові та Слов’янську — і 22 школи для дітей зі слабким зором, яким потрібні підручники зі збільшеним шрифтом, які в нас не видають. Уже роки зо два, як не було оновлення підручників шрифтом Брайля. Їх друкувала Харківська друкарня № 27 при видавництві «Освіта», яка зупинилася через брак коштів», — розповідає Юрій Вишняков. Через нестачу підручників рельєфно-крапковим шрифтом учні все частіше користуються аудіокнигами. І це проблема, вважає пан Юрій, адже «на слух людина не дізнається, як саме пишеться те чи інше слово». «Щоб людина була грамотною, вона має читати шрифтом Брайля», — пояснює директор.

Спеціалізовані школи та школи-інтернати для дітей з вадами зору проблему браку підручників вирішують як можуть: користуються старими запасами, часом іще радянського періоду, переходять на аудіокниги та книжки, озвучені комп’ютерною програмою синтезу тощо. Окрім підручників, школам також не вистачає додаткових навчальних матеріалів шрифтом Брайля — географічних карт, нот, різноманітних таблиць та схем. «Ми забезпечені підручниками десь на 50%. Частково нам допомагають спонсори, частково користуємося тим, що лишилося з радянських часів. Щодо навчальних додаткових матеріалів, то десь знаходимо, щось купуємо або пристосовуємо», — розповідає директор Львівської школи-інтернату для сліпих дітей №100 Ірина КОСТРОВІЙ.

В Одеській школі-інтернаті для сліпих дітей № 91, «Дню» розповіли, що цього року не отримали жодного підручника — ані шрифтом Брайля, ані звичайного. «У нас немає підручників для 10—11 класів із всесвітньої історії та історії України, немає підручників з хімії і навіть нової таблиці хімічних елементів Менделєєва. Не друкують тепер і малюнків шрифтом Брайля, схем, географічних карт, нот. Ми використовуємо те старе, що в нас залишилося іще від радянських часів. Таблицю Менделєєва, наприклад, кілька разів переклеювали, бо їй вже більше ніж 30 років», — розповіла представниця школи.

Заступник голови ЦП УТОС Олександр ОСАДЧИЙ пояснив «Дню»: «Підручників, виданих шрифтом Брайля, не вистачає в жодній школі, тому що Харківська друкарня № 27, що їх друкувала, розвалилася. Будинок звукозапису і друку УТОС готовий друкувати ці підручники, як тільки-но отримає фінансування». А директор Київського УВП №3 УТОС Олександр КРАМНИСТИЙ підкреслив, що брак підручників рельєфно-крапковим шрифтом у школах для дітей з вадами зору є «порушенням Конституції України щодо права людини на освіту і рівні права».

Втім, нещодавно міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник заявив, що вже наступного року обов’язково будуть видані підручники для школярів молодших класів шрифтом Брайля. «Коли бачиш, що діти через дві лупи читають, то просто серце кров’ю обливається. І тому потрібно робити такі підручники», — пояснив міністр.

Не менш гостро стоїть і питання розвивальних та навчальних книг для дошкільнят із вадами зору. Перш ніж віддати малюка до спеціалізованої школи чи школи-інтернату, його потрібно навчити основ читання шрифтом Брайля, розповісти про цифри, геометричні фігури тощо. І якщо за кордоном для цього використовують спеціальні тактильні книги, то в Україні таку специфічну літературу знайти важко. «Те, що видається за кордоном, наприклад, у Фінляндії, коштує кілька десятків доларів, і не кожна родина може собі це дозволити. Тому в нас уже з’явилася така традиція, коли батьки самі виготовляють такі книжки. Більше того, зрячим дітям ці книги також цікаві, бо це книги-іграшки», — розповідає головний бібліотекар Центру для читачів з особливими потребами Херсонської обласної універсальної бібліотеки ім. Олеся Гончара Наталя МІРОШНИЧЕНКО.

Спільними зусиллями матерів дітей з вадами зору, працівників херсонської бібліотеки та студентів, що навчаються на кафедрі соціальної роботи, за рік було створено вручну близько десяти тактильних книг. М’які та приємні на дотик книги охопили найважливіші для дошкільнят теми — «Алфавіт», «Цифри», «Одяг», «Комахи», «Геометричні фігури» тощо.

«Ідея створити такі тактильні книги виникла тому, що нашому найменшому читачеві було п’ять років і він мав іти до школи. Треба було вже починати його навчання, знайомити його з літерами, цифрами. Мама малюка знайшла в Інтернеті інформацію, як робити такі книги, потім розповіла нашій бібліотеці про свою ідею, згуртувала інших мам — і ми почали втілювати цю ідею в життя. Невдовзі до них приєдналися і студенти кафедри соціальної роботи нашого Херсонського університету», — розповідає пані Наталя. В бібліотеці регулярно відбуваються освітні заходи та презентації тактильних книг для незрячих та малюків зі слабким зором. «Ми активно закликаємо всіх підтримати ініціативу. Аби зробити такі книги, непотрібні великі фінанси, головне — бажання і час», — підсумовує Наталя Мірошниченко.

Нещодавно припинив свою діяльність перший і єдиний в Україні журнал для дітей та юнацтва з глибокими порушеннями зору «Школяр», що виходив більше ніж 75 років. Це було державне дотаційне видання, і його закрили через брак коштів. У цьому контексті особливо цінною залишається ініціатива редакції львівського журналу для дошкільнят та молодших школярів «Ангелятко» — вже майже рік видання виходить зі спеціальною вкладкою шрифтом Брайля. «Нерідко в сім’ї є здорові батьки, здорова дитина і слабозора або незряча дитина. Цій дитині батьки та братик або сестричка можуть прочитати журнал уголос, а сама дитина прочитає вкладку шрифтом Брайля», — розповідає головний редактор «Ангелятка» Олена ВОЛОСЕВИЧ. Пані Олена розповіла, що, попри те, що журнал розрахований на дошкільнят та молодших школярів, його передплачують й читають і люди старшого віку, в яких тільки почалися проблеми із зором або з якими стався нещасний випадок. «Їм треба освоювати шрифт Брайля і, відповідно, для цього необхідні прості слова, легкі тексти. І вони користуються нашим виданням», — пояснила пані Волосевич.

ПРОБЛЕМА ЯКОСТІ

«Папір, на якому друкують книги шрифтом Брайля, повинен бути спеціальним, як колись їх друкували на перфокартковому папері. Найстаріше видання в нашій бібліотеці — 1896 року, а його і досі можна читати — так само, як і книги 1950 — 1960-х років. Сьогодні книги друкують на картоні, чия цупкість годиться для газети і журналу, але не для книжки. Уже від кількох прочитань такий картон «кошлатиться», і життєвий цикл книжки зменшується», — розповідає Юрій Вишняков.

У сусідній Росії, наприклад, для друку ілюстрацій, карт і схем використовують спеціальний пластик, чий життєвий цикл є тривалішим за життєвий цикл картону. «Ми отримуємо журнал російського товариства сліпих «Наш Мир», і там у кожному номері на спеціальному пластику є контури — це або архітектурні форми, або якісь карти, або ілюстрації», — розповідає Наталя Мірошниченко. В Україні ж немає обладнання для відображення об’ємних ілюстрацій для сліпих людей.

Кожен примірник книги шрифтом Брайля збирають вручну, зшиваючи великоформатні сторінки із рельєфно-крапковим текстом. Усе це підвищує собівартість книги, яка може сягати 200—1000 гривень за примірник. «Візьміть середню відпускну ціну дитячої книги нашого видавництва і помножте її на шість — от і матимете приблизну вартість одного примірника тієї самої книги шрифтом Брайля», — розповідає Олена Мовчан. Цікаво, що обсяг книги шрифтом Брайля збільшується в кілька разів у порівнянні з обсягом її звичайного аналога. Наприклад, «Війна і мир» Льва Толстого шрифтом Брайля — це 36 томів...

P.S. Сьогодні і бібліотеки для людей з вадами зору, і звичайні бібліотеки, особливо у містечках і селах, відчувають брак нових книжок та часто не можуть передплатити періодичні видання через відсутність коштів. Не потрібно мати великі фінанси, щоб дізнатися, яких книжок не вистачає бібліотеці чи які видання вона хотіла б передплачувати в новому році — і по можливості допомогти. Це і є свідомий патріотизм, який проявляється не у гучних лозунгах, а у повсякденних і, на перший погляд, незначних справах на благо рідної країни.

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити